Антоновича, 23
| Антоновича, 23 | |
|---|---|
|
| |
| 50°26′12″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.43666666669444254° пн. ш. 30.51416666669444666° сх. д. / 50.43666666669444254; 30.51416666669444666Координати: 50°26′12″ пн. ш. 30°30′51″ сх. д. / 50.43666666669444254° пн. ш. 30.51416666669444666° сх. д. / 50.43666666669444254; 30.51416666669444666 | |
| Статус | пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 125) |
| Країна |  Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804; |
| Розташування | Київ |
| Архітектурний стиль | неоренесанс |
| Архітектор | Володимир Ніколаєв |
| Будівництво | 1899 — 1900 |
| Відомі мешканці | Рейнгольд Глієр |
| Адреса | вулиця Антоновича, 23 |
  Антоновича, 23 (Київ) | |
 | |
 Антоновича, 23 у Вікісховищі | |
Сади́ба Ку́чера розташована на вулиці Антоновича, 23. Складається з головного будинку на червоній лінії (№ 23) і флігелів у глибині подвір'я (№ 23-б і 23-в). Будівля № 23 — характерний зразок прибуткових будинків кінця XIX сторіччя. Ренесансний фасад відзначається пишністю.
Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 49 від 21 січня 1986 року і наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 53 від 25 вересня 2006 року внесена до обліку пам'яток архітектури та історії[1].
Будівництво і використання будівлі
Станом на 1882 рік ділянкою володів Станіслав Козловський. Близько 1899 року новим власником став київський купець першої гільдії, підрядник Лейба Файвелевич Кучер (Лев Кучеров)[2]. Тоді ж він почав зводити будинки за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Кучер прагнув перевершити своїх конкурентів, серед яких найуспішнішими були київські купці першої гільдії і підрядники Лейба Гінзбург (1858 —- близько 1926), Лазар Павлович Чернояров (1837—1909) і будівельний підрядник Іван Васильович Єрохін[3]. Однак Будинок Гінзбурга виявився пишнішим, до того ж, ще й найвищим у Києві[4].
У 1914—1916 роках у будинку № 23 мешкав композитор, диригент Рейнгольд Глієр.
1922 року садиба націоналізована більшовиками.
Архітектура
Головний чотириповерховий будинок зведено у 1899—1900 роках на червоній лінії забудови вулиці. Чоловий фасад оформлений у стилі неоренесанс із надзвичайною пишністю.
Цегляна, тинькована споруда має підвал. У плані Т-подібна, односекційна.
Композиція чолового фасаду симетрична. Її підкреслено центральною і фланговими розкріповками. Розкріповки акцентовано корінфськими колонами на рівні другого і третього поверхів. Первісно будівлю вінчали дві бокових вежки і центральна з флюгером на шпилі, які не збереглись. Площини стіни прорізано прямокутними, а на четвертому поверсі — напівциркульними вікнами. Перший поверх і центральний ризаліт декорований рустом.
Фасад оздоблений різноманітним декором і скульптурами. Дві каріатиди містяться на четвертому поверсі, дві герми — на третьому, маскарони — на фризі й базах колон, а також ліпний рослинний орнамент по всій площині.
Над парадним входом розміщений картуш із літерою «К» — ініціалом Кучера.[5]
Тильний фасад декоровано скромно, за допомогою цегляного мурування.
Флігелі зведені у цегляному стилі.[5]
Будинок № 23-б має чотири поверхи, напівпідвал, одну секцію. Композиція — симетрична, підкреслена розкріповками. Цеглою оформлені чарунковий карниз, лізени між вікнами, поребрик. Сходову клітку перекрито скляним ліхтарем. Напівпідвал частково виділили приямками.
Триповерховий будинок № 23-в розташований на тильній межі садиби. Фасад фланкований ризалітами. З флангів розташовані парадні кам'яні та чорні дерев'яні сходи. Декорований цеглою.
Галерея
-
Каріатиди і герми -
Над входом картуш з ініціалом власника -
Тильний фасад головного будинку -
Флігель № 23-б, спотворений заскленим балконом
Примітки
- ↑ Садиба 1899—1900 років, 1999, с. 329.
- ↑ Список власників на Кузнечній вулиці (1882-1914). Архів оригіналу за 09 грудня 2019.
- ↑ Кузнечный бульвар
- ↑ Малаков Дмитро. Архітектор Городецький. Архів оригіналу за 18 жовтня 2021. Процитовано 9 грудня 2019.
- ↑ а б Садиба 1899—1900 років, 1999, с. 330.
Джерела
- Бєлая Ольга, Кальницький Михайло. Садиба 1899—1900 років // Звід пам'яток історії та культури України: Київ. Кн. 1, ч. 1. А — Л / П. Тронько та ін. — К., 1999. — С. -329—330.
|
